«Українське суспільство поступово стає все більш відкритим. Тому треба вибирати - або бізнес, або політика. Кожною справою треба займатися професійно». Так вважає один із найменш публічних бізнесменів Віталій Антонов - власник одного з впливових регіональних бізнес-об'єднань в Україні.
Аеропорт «Жуляни». Приватний літак готовий вилетіти за маршрутом «Київ-Львів». Але у пілотів є година часу, яку Віталій Антонов виділив для інтерв'ю з «Інвестгазетою». «На жаль, я сьогодні не на своєму літаку буду відлітати. Мій в ремонті. Це літак друга», - вибачився бізнесмен. Для інтерв'ю підійшов зал для VIP-персон, де за чашкою чаю Антонов зміг спокійно розповісти про своє непросте дитинство, рідні Карпати, перше серйозне захоплення в житті і шляхи в бізнесі. Він вважає себе щасливою людиною і вкладає в це поняття відчуття внутрішньої свободи, повноту життя, заняття улюбленою справою і спілкування з близькими людьми. А для адреналіну на зміну спорту прийшов бізнес.
Після створення керуючої компанії за кордоном, бізнесмен, який входить в сотню найбагатших людей України, вирішив зайнятися реструктуризацією власних активів.
Ви в бізнесі з початку 90-х років. З чого все почалося?
Після закінчення Тернопільського інституту ми з друзями організували альпіністський клуб «Карпати». Виконували висотні роботи - фарбували труби, вишки... У той час для фарбування висотного об'єкта бригаді звичайних фахівців потрібно від трьох до шести місяців. З використанням альпіністської техніки ми справлялися з таким завданням за лічені тижні. Підприємство працювало по системі госпрозрахунку. Таким чином нам вдалося заробити стартовий капітал. Однак більшу частину грошей ми витрачали на експедиції на Кавказ і Памір. Коли епоха госпрозрахунку закінчилася, клуб нам довелося закрити.
І ви вирішили зайнятися нафтовим бізнесом?
Не зовсім так. Мене запросили працювати до Львівського обласного Червоного Хреста начальником рятувальної служби. Адже кожен альпініст після першого розряду повинен був мати жетон рятувальника (нас вчили рятувати людей в горах, і мені це не раз доводилося робити). Якщо ви пам'ятаєте, після землетрусу у Вірменії почали активно створювати такі рятувальні служби при Червоному Хресті. У рятувальній службі я пропрацював два роки і тільки потім взяв участь в кооперативному русі.
І чим займався ваш кооператив?
Перше підприємство називалося «Карат». Воно займалося всім чим завгодно, починаючи з імпорту лимонів, ананасів та інших екзотичних фруктів. До речі, у Львові вони «розліталися» моментально. Але тут виникла інша проблема. Купони і карбованці не конвертувалися, тому нам доводилося працювати по бартерній системі. Постачання оплачувалося кранами Дрогобицького і Кременчуцького заводів. Потім почали займатися продажем нафтопродуктів, а незабаром імпортувати сиру нафту. Тривалий час працювали з російською компанією «ЮКОС», яку на той час очолював Муравленко.
А з Ходорковським вам вдалося попрацювати?
Особисто я його не знав. Коли він купив компанію, ми вже працювали не тільки з «ЮКОСом», а й іншими операторами ринку, в тому числі з «Лукойлом».
Вашим партнером в бізнесі стала інвестиційна компанія з Ліхтенштейну. Як ви на неї вийшли?
Це сталося в середині 90-х років. Нашим партнером став колишній прем'єр-міністр Ліхтенштейну Маркус Бюхель, з яким у нас склалися хороші партнерські відносини.
А на пана Бюхеля хто вас вивів?
Швейцарські адвокати, з якими ми співпрацювали в нафтовій галузі. Постачання нафти було неможливим без відповідного юридичного базису. Юридична компанія, яка працювала з нами, була однією з кращих швейцарських компаній. А пан Бюхель - відмінний швейцарський адвокат.
Коли виник концерн «Галнафтогаз»? Що привело до такого рішення?
Фінансова криза 1998 року. Коли вона «нагрянула», знецінилася величезна кількість валюти. Підприємство зазнало великих втрат. Однак заборгували і нам - оператори ринку, які працювали в системі нафтопродуктового забезпечення. Чесно кажучи, ми і не думали купувати ці підприємства, але їх керівники самі це запропонували. Вони організували недорогу скупку акцій своїх підприємств на вторинному ринку. Таким чином, ми стали спадкоємцями старих заправних станцій, 70% яких потрібно було закривати, а решта - реконструювати. Це і стало прообразом «Концерну Галнафтогаз».
Ви створили компанію, яка управляє всіма активами. Зараз відбувається їх галузеве вибудовування. За якими напрямками?
Сьогодні холдинг має чотири напрямки - нафтопродуктовий, хлібний, страховий та девелоперський. Три перших - публічні і працюють на повну потужність. В даний момент проходить вибудовування девелоперського напрямку. Він об'єднає будівництво, комерційну та житлову нерухомість. Девелоперська компанія проходить міжнародний аудит. Вона успішно працює поки в західних областях України, думаю, зможе добре розвиватися і в інших регіонах.
А який з напрямків холдингу є найбільш прибутковим?
У різні роки по-різному. То «Концерн Галнафтогаз», то «Концерн Хлібпром». Для мене як для бізнесмена важливо, щоб компанія показувала найбільше зростання на зростаючому ринку, оскільки такі підприємства найбільш цікаві. Зараз ми ростемо пропорційно у всіх напрямках разом з ринком. Хоча «Галнафтогаз» зараз, я вважаю, трохи недооцінений. Це пов'язано з відсутністю пропозиції його акцій на фондовому ринку. Власники акцій знають, що «Концерн Галнафтогаз» збирається виходити на IPO і чекають вигідного моменту.
Як проходить підготовка до виходу на біржу?
Ми поки ще не вибрали інвестиційну компанію, яка буде займатися підготовкою концерну до публічного розміщення акцій. Але потрібно розуміти, що IPO не є для нас самоціллю. Це тільки одна з можливостей серйозно збільшити капіталізацію. Якщо ринкова ситуація буде сприятлива для розміщення акцій, ми підемо на IPO, а якщо ні - будемо чекати кращого часу. В цілому ж плануємо вивести концерн на IPO в третьому кварталі 2009 року.
Чи принесе вступ України до СОТ збитки хлібній галузі та «Концерну Хлібпром»?
Напевно після вступу в СОТ з'являться чинники, які доведеться долати. Але якщо держава не буде вдаватися до регулятивних заходів, все пройде гладко. Хліб - це соціальний продукт, але для політиків є ще й продуктом політичним. Тому виступає інструментом впливу.
У минулому році холдинг зміцнив позиції на страховому ринку - придбав страховиків в Білорусі і Молдові. Яка кінцева мета? Міжнародний страховий оператор?
Так, ми розвиваємося експансивним шляхом і визначили для себе коло компаній, покупку яких завершуємо. Головна мета - створити велику страхову міжнародну компанію. Для нас це важливий крок. Але для цього ми повинні ще провести реструктуризацію страхового бізнесу, внутрішніх процесів, переоснащення IT-механізмів. І зараз знаходимося якраз на цій стадії.
Які ще активи ви маєте намір придбати в цьому році?
Поки не скажу. Тому що інвестиційна політика буде залежати від фінансових показників цього року. Але можу сказати точно, що стратегічні придбання холдинг вже зробив, тому всі подальші покупки невеликих компаній можна розцінювати як тактичні. І не більше.
Ви працюєте на одному ринку і в одному регіоні з бізнесменом Ігорем Єремеєвим. Як складаються ваші стосунки?
Ми прямі конкуренти на ринку, але ставимося один до одного зі взаємоповагою.
Не секрет, що Єремєєв надавав підтримку одній з політичних сил на парламентських виборах 2006 року. Це можна розцінювати, як стратегічний крок з метою вдало закріпитися в політиці і забезпечити тил власного бізнесу?
Якщо це була спроба перенести бізнес-складову в політику, то це вчорашня методика. Наше суспільство стає все більш відкритим, старі схеми - політика-бізнес вже відживають свій вік. Взагалі, кожною справою треба займатися професійно і віддаватися їй. Значить, треба вибирати.
Але в 2004 році ви теж вирішили піти в політику, балотувалися до Верховної Ради, але не пройшли. Це було цікавість?
Це був 2002 рік. Тоді я ставився до депутатського мандату з певною наївністю. На той час губернатор Львівської області Михайло Гладій сказав: «А чому б тобі не піти в політику і не спробувати себе на новому терені?» Спочатку я зніяковів, оскільки моє російське прізвище і західний округ були несумісними речами, але все-таки зважився. Моїм щирим бажанням було побудувати світле майбутнє в рідному регіоні. Але потім я став розуміти багато речей, і вони мені не сподобалися.
Що саме?
Політтехнологи говорили, що я повинен обіцяти все, що завгодно. Обіцяй і все. А виконаєш чи ні - не має значення.
Якщо вам це не подобалося, чому не «зійшли» з дистанції?
Можливо, це був змагальний дух, почуття, властиве спортсменам. В результаті за мене проголосували 32 тисячі виборців.
Це був хорошив результат в регіоні, але я не пройшов в депутати. Моїм суперником був Ігор Осташ, який вже був народним депутатом і розумів, як «все робиться». Але я не шкодую, що не став депутатом, тому що зрозумів - це не моє. Або, може, час політики, яку я готовий прийняти, ще не настав.
Не депутат - зрозуміло. А який ви бізнесмен? Ліберальний?
Думаю, що так. Але іноді все ж доводилося застосовувати командні методи. Зараз надаю більше можливостей реалізовуватися менеджерам. Більшість наших «топів» росли разом з компанією, оскільки прийшли зі студентської лави.
З приводу лави. Чи часто вам нагадують, що ви закінчили той же вуз, що і Віктор Ющенко?
Ви знаєте, не часто (посміхається). Він навчався набагато раніше, ніж я. Викладацький склад залишився колишнім, а ось ректор інший.
Ваше ставлення до президента України Віктора Ющенка?
Дуже позитивне. Він демократ, ліберал і економіст з великої літери.
Що це означає?
Віктор Ющенко вміє вибудовувати економічні відносини між людьми, не втручаючись в них. Він розуміє, що економіка - це система, що самоорганізується, яка не сприймає втручання.
А прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко розуміє це? Наскільки відрізняється її політика 2008-го року від політики 2005-го?
Вона професіонал і досить адекватна, щоб не наступити вдруге на одні й ті ж граблі. У порівнянні з 2005 роком вона веде діалог з гравцями нафтового ринку акуратніше і намагається проблеми вирішувати за круглим столом.
Про особисте...
Хто ваші батьки? В якій сім'ї ви виросли?
Я народився в сім'ї робітників. Моя мама була перукарем, а батько - майстром в ПТУ. Коли мені виповнилося тринадцять років, батько помер, а я залишився один з матір'ю.
Настав переломний момент у вашому житті?
Думаю, що так. У той час я перебував в тінейджерському віці, і смерть батька вплинула на мою подальшу долю. У нього ж теж була нелегка доля: він був безпритульним. У віці шести років мій батько втратив батьків - мого діда розстріляли, а бабуся не змогла цього пережити і померла. Це все відбувалося в горезвісному 1937 році.
Виходить, уже в тринадцять років ви усвідомили, що доведеться рано зануритися у доросле життя. Вам потрібно було думати про те, як жити далі...
Так, серйозної матеріальної підтримки з боку батьків я не отримав. Але це не відбилося на мені негативно, навпаки, я самоствердився в житті. Після смерті батька почав займатися альпінізмом і скелелазінням. Думаю, якби батько був живий, він не дозволив би мені займатися таким екстремальним і небезпечним видом спорту. В результаті я став кандидатом у майстри спорту зі скелелазіння та альпінізму, і це за тринадцять років занять спортом - з 1977 по 1990 рік.
Чому саме скелелазіння?
Коли я вчився в школі, то на вихідні виїжджав зі своїми однолітками на скелі Довбуша. Це поруч з моїм рідним містом - Стриєм. Там ми лазили по скелях, стелили спальники під відкритим небом, співали пісні і так проводили вихідні. Все відбувалося стихійно. Але мене помітив один з тренерів зі скелелазіння Юрій Проненко, який вмовив взяти участь в обласних змаганнях. На свій подив, я виграв. Саме він дав мені можливість повірити в себе в чотирнадцять років.
Я знаю, що ви побували на Кіліманджаро. Розкажіть про свої враження?
Цікаві враження. Кіліманджаро - це гора контрастів флори і фауни, вона розташована в Центральній Африці: у підніжжя гори гуляють слони при температурі повітря 27-28 градусів, а на горі -9 градусів морозу плюс сніг і лід.
Чому Ви вирішили піти зі спорту?
У 1990 році загинув мій близький товариш-альпініст. Коли на похоронах я побачив його цинкову труну, усвідомлюючи, що без чоловіка залишилася молода дружина і без батька - однорічний син, мене це сильно вразило. У мене на той час час вже була п'ятирічна дочка, і я вирішив «зав'язати» зі спортом. А адреналін, який раніше отримував в спорті, почав отримувати в бізнесі.
Як часто вам вдається відпочити?
Тепер я можу собі дозволити відпочивати коли захочу (посміхається).