З історії українського газовидобування. Газ Прикарпаття
29.09.2009

З історії українського газовидобування. Газ Прикарпаття

Свою історію газова промисловість Прикарпаття починає з розробки у 1924 році Дашавського родовища і введення в експлуатацію першого газопроводу Дашава–Стрий. У 1929 році з Дашавського родовища був побудований газопровід довжиною 68 км до старовинного міста Львова. Газові ліхтарі привабливої екзотичної форми, що подекуди й досі прикрашають вулиці Львова, – свідки цих часів.

Після відкриття низки потужних на той час газових родовищ: Опарського, Угерського, Більче-Волицького, Рудківського, Битківського, Хідновицького та інших, а також відкриття нових покладів на Дашавському родовищі, газова промисловість Прикарпаття переживає бурхливий розвиток. Побудований магістральний газопровід Дашава–Київ, який був продовжений через Брянськ до Москви, Дашава–Мінськ–Вільнюс–Рига, Угерсько–Івано-Франківськ–Чернівці, Пасічна–Долина та інші.

Максимальний об'єм видобутку природного газу було досягнуто в 1966–1970 роки, який склав 12–14 млрд.м³ в рік.

В подальшому, через швидке виснаження основних газових родовищ і недостатній приріст ресурсів газу, видобуток його поступово знизився і в 1990 році склав 1,0 млрд м³. В експлуатації знаходилось 27 газових родовищ, при цьому в більшості з них промислові запаси газу були практично вичерпані. Потреба в природному газі забезпечувалась в основному за рахунок його поставки з Тюменської області та Туркменії, в той час як розвитку вітчизняної газової промисловості не надавалось належного значення.

Після створення суверенної Української держави іноземні експортери газу підняли його ціну до світового рівня, що поставило нашу країну в надзвичайно тяжке економічне становище.

В ситуації, що склалася, перед газовиками України і, зокрема, Прикарпаття постало завдання припинити спад видобутку газу і добитися його стабілізації та подальшого збільшення.

Працівниками підприємств «Львівтрансгаз» та «Прикарпаттрансгаз» в останні роки проведений значний обсяг робіт з інтенсифікації видобутку газу зі старих родовищ, введено в дію ряд нових свердловин, а також свердловин, які раніше були ліквідовані як малопродуктивні. Облаштоване і введене в експлуатацію Летнянське газове родовище, відкрите геологами ДГП «Західукргеологія». Це дозволило збільшити видобуток газу в 1996 році до 1,2 млрд.м³. Ведеться облаштування ще п'яти нових газових родовищ. Розвідані або знаходяться в розвідці 10 газових родовищ. Запаси газу в них порівняно невеликі, однак введення їх в промислову експлуатацію дозволило б компенсувати природний спад видобутку газу по старих родовищах і збільшити видобуток газу в Прикарпатті у 2000 році до 1,4–1,6 млрд.м³. Проте промислове освоєння вказаних родовищ затримується у зв'язку з відсутністю необхідних коштів на їх облаштування.

Подальший розвиток газовидобувної промисловості Прикарпаття повинен базуватись на прирощенні підготовлених запасів природного газу. Потенційні ресурси природного газу в Прикарпатті перевищували 1 трлн.м³. Більшість з них пов'язані з глибинами 3–5 км і більше, або з несприятливими геологічними умовами. Згідно з національною програмою «Нафта і газ України до 2010 року» для їх освоєння необхідно значно збільшити обсяги пошуково–розвідувального та експлуатаційного буріння, розгорнути широкомасштабні геофізичні дослідження, забезпечити впровадження сучасних технологій світового рівня. В той же час, у зв'язку з відсутністю коштів, об'єми фінансування на вказані роботи порівняно з 1990 роком скоротились більше, ніж у 5 разів. Реалізація національної програми по видобутку газу і хоча б часткове зменшення залежності від закордонних постачальників газу неможливе без суттєвого збільшення інвестицій у галузь, в тому числі іноземних. Нагальною є потреба в упорядкуванні системи оподаткування в галузі.

Прикарпатський регіон відіграє значну роль не тільки у видобутку природного газу. По системі магістральних газопроводів «Союз», Уренгой–Ужгород, «Прогрес», Київ–Західний кордон України, Івацевичі–Долина та інших забезпечується газопостачання західного регіону України та транспортується фактично весь експортний газ (близько 120 млрд.м³) Росії та Туркменії. За послуги по транспортуванню газу на експорт підприємства галузі заробляють близько 25 % газу, який споживається в Україні. На жаль, кошти за його реалізацію підприємствам майже не повертаються.

Всього в межах регіону експлуатується більше 10 тис. км магістральних газопроводів (переважно діаметром 1020–1420 мм), 31 компресорна станція загальною потужністю 1830 мВт, 330 газорозподільних станцій, 20 автомобільних газонаповнювальних станцій.

З метою забезпечення потреби газопостачання споживачів України та експортних поставок газу в межах Прикарпаття створений газорегулюючий комплекс, в який входять п'ять потужних підземних газосховищ, створених у виснажених газових родовищах, які пов'язані з усіма магістральними газопроводами регіону. По своїй продуктивності: комплекс може забезпечити в зимовий період до 50 % добового газоспоживання всієї України, що особливо важливо при обмеженні поставки газу з Росії та Туркменії.

Незважаючи на економічну кризу, яка охопила практично всю промисловість України, газотранспортна система, хоч незначними темпами, продовжує розвиватись. Закінчується будівництво нового газопроводу Торжок–Долина діаметром 1420 мм, надалі розвивається система місцевих газопроводів з метою газифікації міст і сіл. Слід відзначити, що за рівнем газифікації наш регіон займає чільне місце в Україні.

Однією з основних проблем, яка стоїть перед газовиками Прикарпаття, є забезпечення високої надійності і ефективності газотранспортної системи. Більшість газопроводів знаходиться в експлуатації 15–20 років і більше, і вони потребують капітального ремонту.

Газотурбінні агрегати, які працюють на компресорних станціях, відробили свій ресурс на 50–80 % і потребують заміни на сучасні надійні агрегати з більш високим ККД. Науковими та виробничими організаціями розробляються газотурбінні двигуни потужністю 6, 10 і 25 мВт з ККД 32–36 % та парогазовий двигун з ККД 45 %, в той час як діючі агрегати мають ККД не більше 21–25 %.
Потребують певного переоснащення і підземні газосховища: оновлення парку компресорних агрегатів, реконструкція системи підготовки газу, автоматизації технологічних процесів тощо.

Крім цього, для подальшого підвищення ефективності і надійності газотранспортних систем існує гостра потреба у вирішенні низки науково–технічних та організаційних заходів, зокрема: створення діагностичного центру для контролю за технічним станом трубопроводів та обладнання, які працюють під тиском; розвиток і вдосконалення теорії надійності експлуатації трубопровідних систем; застосування труб з нових високоякісних марок сталі та інших матеріалів (пластмаси, композитні матеріали та інше); застосування нових антикорозійних покрить.
Завдяки вигідному географічному положенню та великим потенціальним можливостям система газопроводів регіону (включаючи і потужний комплекс підземних газосховищ) є важливим об'єктом зацікавленості не тільки Росії і Туркменії, але й інших країн–експортерів газу Центральної Азії та Близького Сходу, а також і країн–імпортерів газу Центральної і Західної Європи. Неоціниме значення цієї системи і при альтернативному газопостачанні України, наприклад, з Ірану чи Норвегії.

Поділитись