Інваліду громадський транспорт недоступний: міські маршрутки, тролейбуси, трамваї необладнані, водії їдуть так, що й здорова людина не встоїть на ногах.

Добратися кудись, навіть у лікарню, для людей з особливими потребами – неабияка проблема. Машини мають небагато інвалідів, а їхати на таксі – надто дорого. Саме для таких людей уже понад рік у Львові працює соціальне таксі. Проїзд цим авто коштує у кілька разів дешевше, ніж звичайним: 1 гривня за кілометр.

Диспетчерська розташована за адресою: Дж. Вашингтона, 21а, в офісі Львівського обласного відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів». (Організовує таксі ГО «Народна допомога», а це – їхні партнери). Двері відчиняє чоловік середнього віку. «Славіку, до тебе», – гукає, почувши моє запитання. – Заступник голови правління фонду Ярослав Мудрий у нас займається таксі, працює диспетчером».

Заходжу у кімнату, саме дзвонить телефон. Водій перепитує, чи правильно приїхав, бо пасажирки досі немає. Диспетчер віддзвонює жіночці, все узгоджує.

«Наш фонд об’єднує людей, які отримали травму спинного мозку, у місті було радіотаксі, де працювали інваліди з нашого фонду. Тому «Народна допомога» звернулася з пропозицією співпраці до нас. До нас багато людей телефонують, – розповідає пан Ярослав. – І не тільки щоб замовити машину, часто люди старші, самотні хочуть виговоритися. Замовити машину можна не менше, ніж за день. Протягом дня буває 3-5 замовлень. Плату беремо лише за проїзд, за простій, коли водій чекає, ніхто платити не вимагає».

Послугою можна скористатися з 10 до 17 години. У вихідні таксі не працює. Їхати можна лише по місту. «Це все спричинено браком коштів, якби ми продовжили роботу таксі, то треба було б більше витрачати на бензин, більше платити водіям. Немає на це коштів, місто цей проект фінансово не підтримує. Ми дуже вдячні фірмі «Галнафтогаз», яка купила нам машину, допомагає з пальним. Поки що у нас є лише одна машина, невдовзі буде друга».

До розмови приєднується другий диспетчер – пані Тетяна. «Машину переобладнали, туди може заїхати людина на візочку, є ремінці, за які можна триматися. Люди, здебільшого, не вміють як слід користуватися візками. Куди вони їздять? По хаті, трохи біля хати, а це не так уже й легко. Ми не маємо змоги перевозити лежачих - для цього треба ноші. Лише раз везли такого пасажира: у людей була безвихідна ситуація, водій постелив на сидіння матрац. Перш за все, допомагаємо тим людям, яким потрібно заїхати в лікарню. Але ж цим життя не обмежується. До нас дзвонить жіночка на візочку, яка хоче поїхати в Оперний. Хоч увечері таксі не працює, але, напевно, таки домовимося з водієм. Звісно, завжди так робити не можемо».

«У звичайному транспорті інваліду їхати нереально, - каже Ярослав Мудрий. - Хоч у місті вже з’явилися автобуси та тролейбуси з низькою посадкою, проблема в культурі водіїв. На зупинках висота бордюру – 20 сантиметрів, на 5 сантиметрів більше, ніж вздовж дороги. Це зроблено для того, щоб людям зручно було сідати, а як тут сядеш, коли водій зупинився за три метри від бордюру! А старші люди? Їм, щоб залізти у «Богдан», доводиться на коліна ставати».

Машина під’їхала до офісу. Сріблястий Oреl з відповідними позначками.

Водій Зеновій Даниляк каже, що їдемо забирати жінку з Наукової. Рушаємо.

«Вона вже не вперше користується послугами таксі, - розповідає чоловік. - Більшість клієнтів – наші постійні». Розглядаю машину: нова, простора.

«Задні двері відчиняються, маємо переносний пандус, і людина може заїхати всередину. Можу за раз взяти двох людей на візочках», - пояснює водій.

«Я вже був на пенсії, коли мене покликали сюди на роботу, – веде далі пан Зеновій. – Все життя пропрацював водієм, працював далекобійником на великих фурах».

– Це зовсім інша робота, тут треба бути ще й психологом…

– Так, треба знати, до кого пожартувати, щоб йому веселіше стало, кому поспівчувати. Буває таке, що людина без супроводу, то й допомогти треба: зайти в машину, вийти, дійти, куди вона хоче. Соціальний працівник зі мною не їздить.

Пан Зеновій каже, що хоч на машині є позначки, що тут їдуть інваліди, водії на дорогах на це не зважають, їхати по місту складно.

Під’їжджаємо під будинок, з під’їзду виходить старша жіночка. Видно, кожен крок вартує великих зусиль. Її під руку підтримує внук.

Пасажирку звати Іванна Костецька, їй потрібно доїхати до медінституту. «Я про це таксі дізналася із телебачення, спробувала і дуже задоволена, - розповідає пані Іванна. - Раніше мені довелося б їхати на звичайному таксі, з Наукової на Некрасова, запросили б не менше 45 гривень, а тут все коштує 7-8 гривень. Я – пенсіонерка. Хоч і 40 років пропрацювала на залізниці, пенсію маю маленьку. Такі витрати мені не по кишені».

За кілька хвилин ми на місці. У машині встановлено лічильник.
«7 кілометрів - 7 гривень», - каже водій.

Жіночка виходить, просить пана Зеновія зачекати. Назад їй також потрібно доїхати