Віталій Антонов, власник концерну Галнафтогаз, в який входить одна з найбільших мереж АЗС "ОККО", - про те, де він бере всі свої бізнес-ідеї і куди треба рухатися Україні. В обох випадках відповідь одна: Європа.

Коли інтерв'ю з Віталієм Антоновим, власником концерну Галнафтогаз, вже було готове до друку, бізнесмен переслав до редакції короткого листа. У ньому він попросив додати в текст, що навіть якщо Угоду про асоціацію з Євросоюзом Україна не підпише, він не зречеться євроінтеграційного шляху, "продовжуючи впроваджувати кращі європейські стандарти і цінності в своєму бізнесі".

Що це, передчуття великого провалу на Вільнюському саміті, який відбудеться 28-29 листопада, або страховка на той же випадок? На інтуїцію Антонов ніколи не скаржився. В іншому випадку йому було б складно побудувати одну з найбільших в Україні мереж автозаправних станцій-ОККО, де трудяться понад 7 тис. людей.

Журнал Forbes назвав Антонова найефективнішим продавцем пального в країні. Середньодобові продажі на одній заправці перевищують 6,5 т при середньому загальнонаціональному показнику 2 т. Його ключовий партнер в паливному бізнесі - Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), якому належить 20% концерну.

Час від часу ЄБРР постачає компаньйона дешевими позиками, що в умовах фінансової блокади, яка спіткала Україну, виглядає вельми компліментарно.

У двогодинній лекції, яку і зараз можна прослухати, вбивши в пошуковику Яндекс ім'я Віталія Антонова, він розповідає, як пройшов шлях від трієчника провінційної школи до вершин альпінізму, а потім і до піку капіталізму. Повчальна історія для мам, які тероризують своїх чад за низьку успішність.

В інтерв'ю ж Корреспонденту Антонов вдався не до спогадів, а до прогнозування. Підприємець впевнений, що майбутнє у України світле - якщо, звичайно, вона вибере курс на євроінтеграцію.

Також Антонов говорив про дорогі кредити, які тримають бізнес в чорному тілі, але при цьому не заважають йому розвиватися "по-білому", торкнувся він і тему освіти і пояснив, що йому, акулі капіталізму, подобається в навчаннях Карла Маркса і Володимира Леніна.

- Наступного тижня вийде щорічний рейтинг Корреспондента Золота сотня - 100 найбагатших українців. Ви - незмінний учасник цього рейтингу. Такі списки найбагатших людей в суспільстві часом викликають найогидніші реакції. Учасників рейтингу називають негідниками, злодіями, бажають їм усіляких мук. За що в Україні так не люблять великий бізнес?

- Напевно, у людей спрацьовують стереотипи, пострадянський синдром. Їм в голову 70 років вбивали, що багатим бути погано. Ми - молода демократія. У нас багато атавізмів з минулого.

- Чи несе якусь відповідальність бізнес за подібне до нього відношення?

- Бізнес сьогодні недостатньо уважно ставиться до таких проблем. Але це і не функція бізнесу - загладжувати вади в тому суспільному розвитку, який неминучий. Головна функція бізнесу - бути соціально відповідальним, платити податки. І найголовніше, щоб суспільство правильно використовувало ці податки.

- Мені здається, що невдоволення у людей викликає не стільки розмір сплачених податків, скільки досить низькі, неконкурентні зарплати. Рівень середнього платні в Україні - найнижчий в Європі. Це дратує.

- Якщо ми візьмемо оплату праці в Польщі, Угорщині, Німеччині до рівня ВВП і проведемо пропорції з нашими ринковими показниками, орієнтовно вона буде такою ж.

- Іншими словами, в Україні не може бути високих зарплат, поки країна непродуктивна?

- Так. Причин непродуктивності багато, але те, що країна непродуктивна, - це факт.

- Днями у Вільнюсі Україна сподівається підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. З ним пов'язані різного роду надії, одна з них - спрощення візового режиму. А ось надія, яку нещодавно висловили ви: "Основна цінність ЄС - відсутність торгових воєн". Чи означає це, що поза ЄС Україна страждає від торгових воєн? З ким? З яким результатом?

- Наприклад, уповільнені газові і торгові війни з Росією. Тепер поговоримо про ЄС, який був створений після Другої світової війни. Для чого? Для того щоб запобігти військовим конфліктам. Адже звичайні війни - це наслідок економічного протистояння. Час, який минув від дня утворення ЄС, показав: найголовніша цінність - відсутність торгових і, як наслідок, збройних конфліктів.

Що стосується вибору ЄС чи МС. Я ностальгічно люблю екс-Союз і все, що з ним пов'язано, але прагматично розумію: потрібно прагнути в ЄС. Що таке ЄС? Це союз держав, які в основному закінчили свій економічний розвиток. У них вже все поділено, розписано, регламентовано. Дуже маленька Західна Європа, де проживає дуже багато людей. Якщо в ЄС розвиватися нікуди, все зайнято, а ринок генерує величезний ресурс, його необхідно десь розміщувати.

Інвестфонди, пенсійні фонди та інше, ті, кого ми називаємо інституційними інвесторами Західної Європи, постійно шукають, куди вкласти цей ресурс. У світі є надлишок грошей. Якщо ми йдемо в асоціацію з ЄС, то ми стаємо ближче до цього ресурсу. У нас є що розвивати, у що вкладати. Митний союз сам розвивається. Їм самим потрібні інвестиції. Чи будуть вони ділитися з нами цим ресурсом? Можливо. Але на яких умовах і де буде дешевше? В ЄС цього ресурсу більше, він вільний і він дешевший.

- В останні роки євроінтеграційні настрої українців схиляються в бік зближення з ЄС. За даними КМІС, у разі проведення референдуму 43% проголосували б за вступ до ЄС, але ось 30% все ж проти ...

- Вибачте, я вас переб'ю. 30% проти - це напевно ті, хто ніколи не був за кордоном. А таких, на мій подив, наприклад, в Криму, в Східній Україні, близько 80%. Вони ніколи не були в ЄС. Чому? Хтось боїться мовного бар'єру, у кого-то немає коштів або просто не бажають туди їхати. Я думаю, що кожен, хто повертається звідти, повертається з такою думкою: коли ж у нас буде, як там?

- Добре, міняємо тему. Переходимо ближче до вашого професійного профілю. Україна має шість нафтопереробних заводів, при цьому є єдиною країною в регіоні, яка не виробляє якісного пального і тому постійно потребує імпорту. Чому у нас не працює галузь, яка у всьому світі приносить великі прибутки?

- Все дуже просто. Для виробництва якісного палива потрібен величезний ресурс. Щоб реанімувати такі заводи, як Лисичанський і Кременчуцький НПЗ, буде потрібно не один мільярд доларів. Будь-яка компанія добре подумає, чи варто їй вкладати гроші в українські заводи. Адже той же мільярд, вкладений у видобуток, принесе набагато більше прибутку. Сьогодні нафтопереробка вже хоч трохи, але прибуткова. Два роки тому вона була збитковою.

- Чому в Білорусі і Прибалтиці рентабельно вкладати в переробку, а в Україні - ні?

- У Білорусі і Прибалтиці були вкладені насамперед державні ресурси. А Лисичанський завод довго стояв, поки не прийшов в занепад, потім з'явилися "танкісти" - тоді так називали ТНК ВР - і стали там щось робити. Але це не можна назвати системною реконструкцією. Потрібні великі вкладення. Я думаю, вони по плечу компанії, яка володіє ТНК, - Роснефти. Кременчук був орієнтований на татарську нафту. В даний момент там цією татарською нафтою і не пахне, пахне якоюсь іншою нафтою, в тому числі українською. Але одного цього запаху недостатньо, щоб реконструювати завод.

- З 2014 року пальне, що продається на території України, має містити 5-10% біоетанолу. Це рішення уряду обурює торговців бензином. Вони кажуть, це катастрофа. Чи так це?

- У тому стані, в якому знаходяться інфраструктура і законодавство, це катастрофа. Для добавки спирту і зберігання такого пального потрібно спецобладнання. Наші нафтобази не пристосовані до його зберігання. Через 30 днів це буде вже не бензин - молекулярний склад пального зміниться. Там потрібні супергерметичні резервуари. До цього треба готуватися. В Україні відсутня нормативно-законодавча база з даного питання - немає ні правил зберігання, ні правил транспортування. Щоб виводити такий продукт на ринок, необхідно багато років попрацювати над його правильної реалізацією. Знову-таки в Європі в законі написано: до 5% біоетанолу. А у нас - не менше 5%. Такого досвіду в світі немає. Була спроба ввезти подібний продукт в Німеччині, але експеримент не вдався. Автомобілі наші не пристосовані до такого пального.

- Як це нововведення по етанолу вплине на ціну палива?

- Я думаю, вона збільшиться. За попередніми розрахунками, від 3 до 5 грн. на 1 л. В Україні виробляється недостатньо біоетанолу, щоб країна комфортно змогла перейти на новий вид пального з 2014 року. Компанії змушені будуть докуповувати його за кордоном.

- Якщо все так очевидно, тоді в ім'я чого або заради кого це робиться?

- Напевно, в ім'я тих, хто будує етанольне виробництва в Україні. Наскільки я знаю, в Україні зводять такі заводи. Я впевнений, що це просто лобізм. Ми думали будувати завод, але порахували, що ми залишимося магазином, який буде торгувати. Ми принципово не хочемо заходити ні в виробництво, ні в видобуток.

- Україна є якщо не чемпіоном світу, то вже точно чемпіоном Європи по висоті кредитних ставок. Це яку ж треба мати рентабельність, щоб вижити?

- У нас гроші дорогі, і скільки ми ще зможемо їх використати - це питання. Тому що той, хто використовує дорогі гроші, працює тільки на ті інститути, які ці гроші дають. Але ви ж пам'ятаєте часи, коли ставки були і під сотні відсотків?

- Однак і річна інфляція тоді [в середині 1990-х] була під 10.000%. Сьогодні український уряд каже, що у нас нульова інфляція. Це правда?

- Якщо подивитися, як знецінюється споживчий кошик, і раз ми можемо ще перетравлювати такі ставки, ймовірно, прихована інфляція все ж є. І, напевно, ми сильна країна, раз переварюємо такі високі процентні ставки. Але наскільки вистачить потужності країни, щоб жити в такому режимі?

- Я б тоді сказав, ми не сильна країна, а сильно бідна країна. Дорогі гроші охолоджують економіку.

- Я б так не сказав. Дорогі гроші стимулюють економіку, дешеві - розслаблюють бізнес. У будь-якому явищі є свої плюси і мінуси. В даний час це, мабуть, необхідна умова для розвитку суспільства.

- Прекрасно. Тоді у мене для вас ще одна хороша-погана новина. Інвестиційний клімат в країні близький до точки замерзання. Ще на початку року президент ЄБРР Сума Чакрабарті заявив про Україну: "Погіршення інвестиційного клімату проявляється в корупції на всіх рівнях, дії податкових органів і митниці, неефективності роботи судової системи". Ви на собі відчуваєте прояв всього цього неподобства?

- У моєму розумінні бізнес - це завжди подолання складнощів. Якщо ти можеш долати такі прояви, ти ведеш бізнес, якщо ні - ти його не ведеш. Ми навчилися якимось чином вести білий бізнес в нашій країні. Якщо я вам зараз по пунктам буду розписувати, як вести білий бізнес в Україні, вийде довга історія.

- Напишіть про це книгу, вона стане бестселером.

- Дякую, гарна думка. Я подумаю. З іншого боку, в якій країні світу за 15 років можна побудувати близько 400 заправних станцій компанії, яка не має преференцій з боку держави? Я ніколи не був у владі, не мав величезного стартового капіталу. І тепер питаю у себе: чи гарний у нас інвестиційний клімат? Для когось він хороший, для когось поганий. Я не хочу сказати, що тут легко. Але для мене, нашої команди, бізнес - це перш за все виклик. Якщо ти не можеш цей виклик прийняти, значить залишається тільки скаржитися, як тобі важко.

- Ви часто буваєте за кордоном. Які цікаві бізнес-ідеї, маркетингові ідеї привезли звідти?

- Наприклад, така банальна і проста на перший погляд річ, як чистота туалетів. Начебто просто. Але це дуже важливий елемент іміджу АЗК. У нас була окрема програма по доведенню туалетів до ідеального стану. У цьому питанні ми орієнтуємося виключно на західні стандарти. Там туалети чисті.

- Що ще?

- Мультиплікація бізнесу. Коли я був за кордоном у 1990 роках, бачив, що все більші мережі працюють як мультиплікатори. Так, заправка є мультиплікатором різних бізнесів.

Ми зі старту стали будувати комплекси - АЗС, магазин, ресторан. На нас тоді багато хто дивився і питав, навіщо це потрібно - будувати комплекси за $1 млн, якщо можна побудувати АЗС за $200 тис. Без магазину, ресторану, підкачування коліс і т д. Крім якості пального мультиплікатор дає нам можливість бути успішною компанією.

- Ви приймаєте на роботу молодих фахівців. Тобто одним з перших відчуваєте всі прогалини, а можливо, і успіхи, вітчизняної освіти. У чому вони полягають і що ви робите, щоб компенсувати співробітникам неефективно проведені роки в класах і аудиторіях?

- Нам важко знаходити співробітників. Фінансова та юридична освіта відірвана від реальності. Наші вузи дають хорошу теоретичну базу, але практична відсутня. Багаж знань вкладений великий, але застосувати в конкретному напрямку його важко. Тому молоді фахівці проходять у нас адаптаційні курси. Найголовніше, щоб людина була порядною і креативною. На пальцях можу порахувати свій практичний досвід, який виніс з вузу. Всьому вчився сам.

- У вас з тих часів любов до навчання Карла Маркса?

- У мене любов не тільки до Карла Маркса - у мене любов до Леніна ще є. Ці хлопці, перш за все, розповіли, як працює економіка. Прочитавши перший том Капіталу, я зрозумів, як працюють західні економіки і звідки взагалі беруться гроші. Там, звичайно, багато чого потрібно опускати. Перший том підносить все з ідеологічних позицій того часу, але разом з тим показує, як народжується додаткова вартість в торговому і виробничому капіталі. Це стовпи бізнес-мислення. Ленін, його робота Розвиток капіталізму в Росії - просто хрестоматія для будь-якого підприємця.

- На яких книжках ви виросли, зрозуміло. Що читаєте сьогодні?

- Економічні книги я зараз майже не читаю, хоча купую. Для підтримки тонусу іноді читаю Макса Вебера. Якщо брати художню літературу, недавно придбав 100 томів зібрання класичної іноземної літератури. Відкрив для себе по-новому Еміля Золя, Грема Гріна. Колись на мене справив враження Теодор Драйзер, його трилогія Фінансист, Титан, Стоїк. Повернення до цих речей дуже цікаве.

Олександр Пасховер

Кореспондент